Словник Української Мови
Буква
1. Який властивий героєві, героям; такий, що виявляє героїзм, мужність, відвагу, самопожертву.
2. Який стосується героя (у міфах, легендах, літературних творах тощо); такий, що оповідає про героїв, їхні подвиги.
3. У значенні іменника: те саме, що героїчний епос.
Приклад 1:
Одним словом, ad amussim, чиста робота.. Так, то був геройський чин. Автор трактату лише може це знов і знов потвердити і додати, що якось літом, десь під кінець Великого і на початку Більшого Застою він сам власноруч но тримав за ногу пер еможця поета у затоці Чорторию, коли той пірнув у погоню за раком на відчайдушну глибину Бистрина зно сила його прудке тіло у Простір, але автор трактату «Приручення скла» міцно тримав його за одну ногу з берега, прив’язавшись до якоїсь столітньої верби і зазнаючи такого відчуття, ніби в його руках випручується жилава нога лотоса, пориваючись у прірву Часу.. Тоді, в той момент, поет уже наздоганяв на дні рака з голи – ми руками, лише зі шкіряною торбиною в зубах.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Цей мій «геройський» вчинок, чисто як у бульварних романах, служить добрим приводом до знайомства. Я рекомендуюсь дамі, дама мені, і ми, гаряче обмірковуючи всі можливі наслідки необережності Кості, її хлопчика, жахаючись і щохвилини зиркаючи на нього, помалу йдемо вулицею.
— Винниченко Володимир, “Записки кирпатого Мефістофеля”