1. Який ґрунтується на формальному, буквальному тлумаченні догм, правил або положень без урахування конкретних обставин, практичного змісту чи розвитку; що відзначається сліпим, некритичним дотриманням встановлених норм.
2. Характерний для формальної догматики; пов’язаний із методологією, що розглядає будь-які положення як незмінні догми, які слід застосовувати механічно, без аналізу їх обґрунтованості в певному контексті.