1. Старовинна техніка художньої обробки металевих виробів емаллю, що наноситься на спеціально підготовлену поверхню (здебільшого мідну, срібну чи золоту) з подальшим випалюванням; переважно для створення ювелірних прикрас, ікон, посуду тощо.
2. Сама емаль, що використовується в такій техніці, у вигляді тонкого блискучого покриття різних кольорів.
3. Переносно: про щось дуже тонке, витончене, ніжне, часто про колір обличчя (застаріле, поетичне).