епіграфіка

1. Наукова дисципліна, що вивчає написи (епіграфи) на твердих матеріалах (камені, металі, кераміці тощо), їх зміст, форми, особливості письма, історичний та культурний контекст.

2. Сукупність усіх написаних пам’яток (епіграфів) певної епохи, народу, території або культури, що розглядаються як історичне джерело.

Приклади:

Приклад 1:
Основними джерелами з історії Фрігійського та Лідійського царств є пам’ятки матеріальної культури, епіграфіка, літературні твори та повідомлення античних авторів. Починаючи з середини XIX ст., турецькими та американськими археологами ведуться (поперемінно) розкопки лідійської столиці Сарди та її некрополя.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 2:
Староіндійська епіграфіка вкрай бідна: індійці неохоче вдавались до записів, навіть торговельні договори укладали в усній формі. Все ж нечисленні епіграфічні пам’ятки часом містять цінну інформацію.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
Найдавніша китайська епіграфіка датується XIII—XI ст. до н. е. й стосується світанкової доби давньокитайської цивілізації.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”