1. Філософська концепція, що розглядає наукові поняття та теорії не як відображення об’єктивної реальності, а як умовні символи, знаки або інструменти для систематизації та передбачення чуттєвого досвіду (емпіричних спостережень).
2. Напрям у філософії науки (кінець XIX — початок XX століття), представлений працями таких мислителів, як Г. Герц, П. Дюгем, Е. Мах, який обґрунтовував символічну природу наукового знання.