1. У філософії, особливо в неоплатонізмі — вторинна сутність, що безпосередньо витікає (випромінюється) з першоджерела (Єдиного, Бога, Абсолюту), зберігаючи з ним сутнісну єдність, але маючи менший ступінь досконалості.
2. У релігійно-містичних вченнях — прояв, вияв або іпостась божественної сутності в нижчому порядку буття.
3. У переносному значенні — щось (часто абстрактне: ідея, якість, явище), що природно випливає або походить з певного джерела, є його продовженням або наслідком.