1. (заст., поет.) Дитина, мала дитина; часто вживається з ніжним, пестливим відтінком.
2. (перен.) Незріла, наївна, легковажна людина, яка поводиться як дитина.
дитиня
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Подумаєш, велике діло привів парубок із сторонського боку мале, вертке, мов ящірка, але незмінно тихе і мовчазне дитиня, яке не те що кривого – ніякого – слова, окрім «Дужі-здорові», «Боже помагай!» і «Днюйте з Богом» нікому не скаже. Міг би, щоправда, взяти якусь і свою, сільську, з ґосподаркою і фамілією, але вже як Бог дав чужим сиротам також добра доля пасує.
— Матіос Марія, “Солодка Даруся”
Частина мови: іменник (однина) |