1. Молода, незріла особина тварини, що ще не досягла статевої зрілості; дитина серед тварин.
2. (переносно, розмовне) Про недосвідчену, наївну, легковажну людину, яка поводиться як дитина.
дитинча
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І тримав на колінах сонне дитинча. В сліпучо-білій сорочинці воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха, як до материних грудей.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
Варя тиснула до своїх грудей своє маленьке дитинча, i загадкова посмiшка (чи то щастя, чи то зажури) так i не злiтала з її надхненного обличчя. Зрiдка вона позирала на партизанiв, i те, що вони мамулувате топталися на одному мiсцi, що вони невiдомо для чого оточили її, що вони, не знаючи, що їй говорити, тiльки чомусь нiяково посмiхалися дитячими, наївними, такими ж, як Варя, посмiшками — це Варю зовсiм не бентежило.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
I стало їй трошки страшно i трошки радiсно: вона то — що й говорити — звичайна собi Варя з Манастирської, але от i богоматiр теж народила в яслах своє дитинча. Виходить, що її синок, як немовля Iсус.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Частина мови: іменник (однина) |