диспозитивність

Значення

1. (Юриспруденція) –

   У цивільному процесуальному праві — принцип, згідно з яким сторони мають право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами та об’єктом позову (наприклад, змінювати позов, відмовлятися від нього, укладати мирову угоду), а суд зазвичай не може виходити за межі заявлених сторонами вимог.

2. (Юриспруденція) –

   У матеріальному праві — властивість правової норми, яка дозволяє суб’єктам права регулювати свої відносини на власний розсуд, відступаючи від закріпленого в нормі правила, якщо воно не є обов’язковим (імперативним).

3. (Філософія) –

   У філософії (особливо в концепціях М. Фуко) — сукупність анонімних історичних правил, що визначають умови можливості виникнення різних форм знання, мовлення та практик у конкретну епоху.

Правопис та відмінювання