1. (у філософії, соціології) Пов’язаний з диспозицією (2), тобто з внутрішньою схильністю, готовністю індивіда чи соціальної групи до певної поведінки, дії, реакції.
2. (у праві) Що стосується диспозиції (1) як структурної частини правової норми, яка визначає правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів за наявності зазначених у гіпотезі умов.