дихало

Приклад 1:
— Польща, де все дихало «Солідарністю»: паломництво на могилу ксьондза о. Попелушка; зустрічі зі студентами-україністами у Варшавському університеті; революційний Ґданськ — переповнений по вінця модерний костел св. Барбари і майдан навколо нього, полум’яна проповідь, спрямована проти тих, хто розігнав страйк на Ґданській верфі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Бо на згадку про сучасного монаха асоціація ідей малювала йому щось дуже огидливе й комічне: якусь смішну фігурку, що лицемірно загрузла в усяких незрозумілих і нікому не потрібних догматичних дурницях і дрібницях і гадає, що коли вона їстиме пісну харч в акуратній точності по уставу та коли твердо віруватиме в filioque[72] або одкидатиме filioque, то матиме право на царство небесне — на те царство, де ростиме рай з якимись смачними яблуками і, мабуть, чи не з печеними ковбасами… Такі ченці і їхні «архімандрити» (а вже ж і саме слово «архімандрити» дихало сміховинною комічністю) інакше й не пригадувалися Лаговському, як у парі з якоюсь глузливою побрехенькою про них боккаччіївського типу або типу фабліо. І здавалося, що навіть дзвони в їхніх монастирях, котрі тонші — ті глумливо дренькотять-дріботять швидесенькими тонесенькими голосками: К нам, к нам, к нам, к нам, К нам, к нам, к нам, к нам, К нам, к нам, сиротам!
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
“Небеса розкажуть про славу Бога…” Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало бла -говістю вічного. У всіх цієї землі межах (terminus – знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого поча тку і є земля обітована.
— Тютюнник Григорій, “Вир”