1. Напрям у етнології, антропології та культурології, який пояснює розвиток культур не самостійним винаходом однакових явищ у різних народах, а переважно запозиченням (дифузією) культурних елементів внаслідок контактів між ними та їх поширенням з одного чи кількох центрів.
2. Концепція в археології, що вивчає поширення матеріальних культур, технологій та ідей через міграції населення, торгівлю чи інші форми контактів, часто протиставляється теоріям незалежного паралельного розвитку.