дятел

1. Дрібний або середній за розміром лісовий птах родини дятлових (рід Picus та ін.), що має міцний дзьоб і довгий липкий язик, яким він добуває комах з-під кори дерев, а також характерну звичку довбати дерево, видаючи стукіт.

2. Переносно: про людину, яка наполегливо, одноманітно і часто настирливо повторює одні й ті ж дії або слова.

Приклади вживання

Приклад 1:
Он совершался недалече от байрака, в коем дятел выстукивал себѣ носиком пищѵ, по древней малороссійской притчѣ: «Всякая птичка своим носком жива». Подвижный Сабашик пролетал немалое время.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |