1. (лінгв.) Властивість мовного знака, що полягає в наявності двох сторін — плану вираження (матеріальної оболонки, звучання або написання) та плану змісту (поняття, значення).
2. (фіз., техн.) Наявність або використання двох незалежних сигналів для передачі інформації, керування або контролю.