дурбас

Приклад 1:
внаслідок надто частих припинень вагітности, які не сприяли виструнченню талії (опасистий Рафаель, як це поспіль стається з тими, хто непримиренний до чужих вад тільки тому, що завдяки розбещеній глевтяковій вдачі, сам не завдасть труду викорінити їх у собі, — в іншому завжди легше таврувати власні недоліки, — не терпів гладких і з гордістю не проминав нагоди похвалитися, мовляв, він негайно узяв би шлюбну розлуку з жінкою, якби вона прибула на вазі хоч на півкілограма, бо воно ще й так: сьогодні прибула на півкілограма, а завтра заявила, що він, геніальний Халява — пересічність і дурбас, і щоб не вкорочував їй життя, — оскільки терпіти поруч себе драглисту тушу — жінка його терпіла, але на те вона й жінка, а не найдосконаліше творіння природи — чоловік, — терпіти поруч себе драглисту тушу — понад його сили, і цей погляд він поділяє зі своєю законною половиною), Катрусею-Атеною з записником (цей фіалковий записник, може, зрештою, він і не був фіалковий, хоч у Федоровій згадці він завжди набирав фіалкового кольору, Федорові кілька разів аж снився, лише уві сні записник незмінно перетворювався на Реєстр мертвих, а Катруся то на підземну секретарку Плутона, то на всі Ерінії нараз, то на тінь Еврідіки), яка невтомно сочила, аби й слівця не пішло в непам’ять з висловлювань її подружнього генія, Що його їй пощастило надибати на якійсь зі святочних академій і, завдяки своєчасній смерті Халявиної матусі, що не дозволяла пещеному, хоча вже й перестаркуватому, синочкові одружуватися, аби він не розпорошився на пелюшки й жінчині гієнні забаганки, з рішучістю, визрілою у першому Катрусиному плебейському подружжі, про яке вона не любила згадувати, через голови усіх навколишніх тороплених дівуль, що виписували залицяльні кола навкруги перегодованого Рафаеля, вдалося рвонути собі в чоловіки, щоб пліч-о-пліч гідно прямувати в майбутнє з видатною людиною, в присутності якої завжди лагідний Юрко Кривошапка ставав роздратований і поганий, — а власне тому, що Федір (хоч він намагався перебороти цю давучку хвилю злости в собі, бо куди зайшло б людство, — тобто, вже зайшло, та й завжди заходило, хіба людина, вийшовши з печери, хоч трохи змінилася? — якби кожен шаленів від самої присутности того, хто йому не до вподоби?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”