Словник Української Мови
Буква
1. (істор.) Який мав право брати участь у боярській думі Московської держави (про чин); почесний титул деяких бояр та службовців у Московській державі (наприклад, думний дяк).
2. (перен., заст.) Мудрий, розсудливий; такий, що викликає повагу, поважний.
Приклад 1:
Далі думний дяк Лопухів прочитав нові умови, пробелькотів їх так, що годі було щось зрозуміти. Гетьману заборонялося приймати послів з чужих земель, він повинен виступати в походи, куди накаже цар, у гетьмана відбиралося право ходити по своїй волі на війну, заборонялося козакам перебувати на Білій Русі й ще багато дечого.
— Франко Іван, “Мойсей”