дуло

1. Відкритий кінець ствола вогнепальної зброї (рушниці, гармати тощо), звідки вилітає куля, снаряд або картеч.

2. Розширений кінець деяких духових музичних інструментів (наприклад, тромбона, валторни).

3. Розмовне, часто іронічне або зневажливе позначення рота або обличчя людини.

Приклади вживання

Приклад 1:
Л ю ф а — дуло вогнепальної зброї. Люфт — повітря.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |