Приклад 1:
), як і за любого батечка царя, за котрого зрівняли з землею село Чирвиного прадіда, долі якого ледве чи випадало заздрити, як це безнастанним млинком висновував Богданів мозок, намагаючися унедійснити чи бодай згрубша приборкати те, що спалахнуло в ньому від Семенових розповідей про прадіда, який, живучи серед тунгусів та орочів, мив золото на Зеї, Амгуні й Альбасіні, бож прадід, — дарма що той задум поталанило здійснити лише далекому правнукові, — ще тоді поклав собі за всяку ціну добігти статків, аби використати їх на освіту затурканого, перетвореного на імперське бидло українського народу, а це й погнало його до притоків Амуру, де у зв’язку з золотодобуванням надто певний себе засланець втелющився у до кінця так і не вияснене вбивство, що, не виключене, насправді було лише випадковою загибеллю прадідового напарника у тайзі, наслідком чого Семенів пращур, Северин Чирва, виключно завдяки евенковському шаманові, що вирятував його, Северина, з трясовини, оборонивши від злих духів, лишився при житті, щоб згодом на Зеленому Клині, — вже після того, як він, не пізнавши, що його напарник — не людина, а дух води, топився в Охотському морі, але терпляче Провидіння руками місцевих рибалок витягло потопельника на берег, — щоб згодом одружитися з дочкою переселенців з Полтавщини, Дорошенковою Горпиною, від котрої Семенів прадід мав, крім невдовзі після народження двох померлих дочок і сина, ще трьох синів, що пізніше невдовзі перед революцією 1905 року повернулися на Україну, як це їм свого часу й заповідав їхній мішаний брат по батькові, той самий брат, що згодом для свого батька на його маячне домагання питав поради у на той час уже майже тридцять років тому померлої Горпини, яку Северин завжди згадував у великій скруті, розповідаючи не лише своїм дорослим дітям від Горпини, а й тим, що народилися від орочі, оскільки прадід виховував і тих, і тих на один кшалт, від колиски забиваючи їм вуха про за часів Запоріжжя вільну, а тепер люто уярмлену Україну, що з роками перетворилася в Севериновому серці на єдину в світі, хоч і сплюндровану, однак обітовану землю, куди мали повернутися «на тихі води, на ясні зорі» всі його діти, і ті, що від Горпини, і ті, що від орочі, про що він, Северин, не втомлювався нагадувати, мовляв, без власного коріння людина перетворюється на упиря, а він не бажає такої долі власній крові й плоті, і тому, щоб їх перестерегти, він, Северин Чирва, про себе так докладно й розповідав, — розповідав, як він побрався з Горпиною і як вони жили спочатку на Зеленому Клині, а коли Горпина померла, залишивши шестеро пагодків, з яких троє найдрібніших, хлопчик і двоє дівчаток, одразу ж помандрували за матір’ю, узяв до хати жінку з орочів, оскільки ні одна з землячок не хотіла з ним одружуватися, дарма що він був ставний чоловік, не хотіла завдяки, не знати яким ворогом пущеній чутці, ніби він, Северин, що, мовляв, і жив, і поводився відмінно від своїх земляків, наче готуючися самотужки провертіти дірку в небі, під час нападу душевної хвороби, яка зненацька опадає самотнього чоловіка в тайзі, зарізав свою кохану Горпину, наслідком чого йому, аби не вигинула й решта дітей, довелося взяти жінку з орочів, від якої він мав ще четверо синів, з котрих двоє померли немовлятами, та дочку, що вижила, принісши згодом Северинові багато горя й клопотів, оскільки і батько, і дочка мали однакову вдачу, не спроможну одне одному ні на цаль поступитися, і як першому з орочиних синів, котрі, як і ті, що народилися від Горпини, прийшли на світ і виросли в тайзі, попри його, батькову, волю після тяжкої хвороби (він, Чирва, вже лагодив домовину, чекаючи, що син відійде до пращурів), довелося стати шаманом, тому що духи тричі ламали кості й поїдали тіло його, Севериновому, синові, народженому від орочі, яка на догоду своєму химерному чоловікові навчилася говорити, хоч і трохи дивно виспівуючи, по-українському, оскільки Северин одразу ж перестеріг її, що він збожеволіє, якщо навколо себе не чутиме, нехай і дещо покаліченого, проте рідного слова, — наслідком чого всі Чирви й розмовляли по-українському, засвоївши не лише від того заляканого дивака, що його однієї днини Чирва привів до хати, аби той навчав його нащадків письма й різних наук, а й від самого Северина багато дум, пісень і казок, яких вони згодом ніде не чули, може, тому, що їхній батько всі ті казки вигадував для них сам, — риса, яку більшою чи меншою мірою успадкували всі Чирви і яка, не виключене, в дещо зміненому й ущільненому вигляді, — особливо коли під цю рису впряглася провидюща сила, що чи то прийшла ззовні, чи просто завдяки недузі активізувалася з потаємних комірчин середини, — й змусила Гната, першого Северинового сина, народженого від орочі, звісно, вже після того, як духи тричі вмертвляли тяжко хворого, трощачи й жеручи дощенту його кості, змусила Чирвиного сина, хоча Северин готував йому зовсім інше майбутнє, стати орочим шаманом, до котрого потім за тисячі верст приїздили люди по допомогу й розраду і котрий невдовзі перед своєю передчасною смертю під час пожежі в тайзі, куди він подався був до одного недужого самотника, не здогадавшися своєчасно, що то смерть вичікувала його в тілі хворого чоловіка, — ще заповів усім Чирвам чоловічої статі, — бо наймолодша сестра від орочі, на відміну від братів, що з дітьми й жінками перегодя повернулися на Україну, доживала віку в Сибіру, одружившися зі збігцем каторжником, — революціонером, світовдосконалювачем і анархістом, якого Северин, якби то не був зять, котрого заради дочки доводилося терпіти, залюбки повісив би на першій-ліпшій гілляці вже за одне те, що той виявляв неприховану ворожість до Гната, а вже до його шаманства й поготів, дарма що саме Гнат зі своїм шаманством кілька разів ставав надто загонистому зятеві у пригоді, — заповів, що всі Чирви, включно з онуком наймолодшої сестри, ще повернуться на Україну, де відбудеться велике пробудження й нищення народів, що й справді сталося, бож підчас того пробудження й нищення двох Чирвиних дідів зарубали денікінці, а третього застрілили в Києві чергові російські визволителі (мать твою перемать, мазепинський виродку!) за посвідку в кишені українською мовою на очах Хоми, шаманового єдиного сина, від якого пішли не лише Семенів батько, а й усі ті Чирви, що тепер сиділи в Мордовії за український буржуазний націоналізм, — і от саме цій ніяк досі не виявленій (адже скоробагатьківство ледве чи належало до цієї сили?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Сіи пустыя мечты суть то злыи духи, а злые духи суть то злыя мысли; злыя же мысли суть мысли плотскія, владѣющія міром. И cie-το написано: «К міродержителям| тмы вѣка сего, сирѣчь брань наша противу злых духов, державу имущих над непросвещенным міром и над всею смѣсыо беззаконников».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Пахла пудра, пахли духи, i здавалось, що кожний закуток i кожна рiч цього помешкання набралась приїсного запаху. На туалетному столi стояло кiлька ваз iз квiтами, на вiкнах лежали французькi романи.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”
