дудка

1. Народний духовий музичний інструмент, що має вигляд трубки з отворами для регулювання висоти звуку; різновид сопілки, флейти.

2. Рідкісна назва рослини з роду первоцвіт (Primula), зокрема, первоцвіту весняного (Primula veris), що має порожнисті, дудчасті квітконоси.

3. Розмовна назва для будь-якої порожнистої, трубкоподібної частини рослини (наприклад, стебла).

4. Переносно: про людину, яка легко піддається впливу, не має власної думки (вживається в виразах на кшталт “грати на чиїйсь дудці”).

Приклади вживання слова

дудка

Приклад 1:
Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцьовали В дробушках, в чоботах, в світках. Сестру Дідона мала Ганну, Насправжки дівку хоть куди, Проворну, чепурну і гарну; Приходила і ся сюди В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьонжках, в намисті і в ковтках; Тут танцьовала викрутасом І пред Енеєм вихилясом Під дудку била третяка.
— Самчук Улас, “Марія”