Значення
- (Ботаніка) –
Листяне дерево родини букових з міцною деревиною та характерними плодами-жолудями, що є типовим представником української флори (рід Quercus).
- (Ботаніка) –
Деревина цього дерева, що відрізняється твердістю, міцністю та довговічністю, широко використовується в будівництві та виробництві меблів.
- (Лінгвістика) –
Переносно: про людину надзвичайно міцної статури, великої фізичної сили або твердого, непохитного характеру.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. дуб, р. дуба, д. дубові, з. дуба, о. дубом, м. дубі, к. дубе
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘дуб’ походить від праслов’янського кореня, пов’язаного з дієсловом ‘драти’ (рвати, дерти). Назва дерева мотивується колючістю рослини або її міцною корою, яку важко відірвати. Споріднені слова в інших слов’янських мовах, наприклад, сербохорватське ‘драч’ (терен, колючка) та ‘драча’ (шипшина), підтверджують цей зв’язок. Пом’якшення звука ‘р’ у слові ‘дуб’ могло статися під впливом аналогії з дієсловом ‘дряпати’.