Словник Української Мови
Буква
1. Тонка дерев’яна пластина, що відколюється від колоди спеціальним інструментом (драником) і використовується для покриття дахів, обшивки стін.
2. Розм. Стара, зношена, часто латана одяжина; лахміття.
3. Перен., розм. Про щось дуже старе, застаріле, що втратило свою цінність або придатність.
Приклад 1:
Дранка — рвана стара одежа («Митриха сиділа на припічку і латала дранки»). Дрантивий — 1) обшарпаний («входжу до якого дрантивого салону»); 2) подертий («нести дрантиву, чорну верітку на плечах»); 3) хрипкий («дрантивим голосом цілу коляду відколядувала»).
— Зеров Микола, “Камена”