1. Титул глави Венеційської республіки (у 697–1797 роках) або Генуезької республіки (у 1339–1797 роках), що обирається на життя; особа, яка має цей титул.
2. У сучасній Італії — почесний титул мера Венеції.
Словник Української Мови
Буква
1. Титул глави Венеційської республіки (у 697–1797 роках) або Генуезької республіки (у 1339–1797 роках), що обирається на життя; особа, яка має цей титул.
2. У сучасній Італії — почесний титул мера Венеції.
Приклад 1:
Маю тут на увазі Нетлінність, яка зійшла на мене з полотен і фресок, скульптур і статуй: «Справедли вість, що вручає Шпагу і Терези дожеві Пріулі» Тінторетто- батька і «Нептун, що приносить Дари Венеції» Тінторетто- сина, «Дож Ґрімані на колінах перед символом Вірності» Тіціяна і «Алегорія Віри» чи «Венеція на Троні в оточенні Справедливості і Миру» Веронезе, нарешті «Дож Чіґонья 1 «Про передумову вавилонського полонення церкви» (латин). І1ЕРВЕР31Я 86 перед Христом в оточенні Віри, Миру і Справедливості» Пальми Молодшого.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Лiг наш Забрьоха спати, так йому i не спиться: жде свiту, не дiжде, щоб швидше йому почути, що скаже Олена… Ну, сяк-так дождались свiту, повставали паничi i позiходились. Зараз пан Уласович i пита: – А що ж ви менi, паничу, скажете?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
воздояють дряпливих кiшок, вре-доносних мишей, розтлiнних жаб… i усякоє диханiє ползущее i скачущее, iмущеє млековмiстимия устроє-нiя, доять їм токмо нечестивим iзвiсним художеством; i собравши усi сiї млека, диявольським обаянiєм пре-творяють оноє у чари i абиє проїзводять усе по своєму намiренiю, яко-то: викрадають ссущих младенцiв з утроб матерних i влагають ув ония або жабу, або мишу, або єще i щеня; поселяють вражду i роздор промiж супружнього пребиванiя; возбуждають любовноє преклоненiє у юношi к дiвi от ония к оному, i прочеє зло неудоборекомоє; а паче усього, затворяють хляби небеснiї i воспрещають дождевi орошати землю, да погибнеть род чоловiчеський. Чи понятно вам теперечки, добродiю, вiдкiль сiя напасть постиже нашу палестину, яко не iмами нi краплi дощу, даже i до днесь?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”