Словник Української Мови
Буква
1. Здатність довго терпіти, зносити страждання, невдачі, образи тощо; довгочасна витривалість і покірність у скрутних обставинах.
2. У християнській етиці: одна з основних чеснот, що полягає в довгому й стійкому перенесенні випробувань, збереженні віри та надії без ропоту; довготерпеливість.
Приклад 1:
У них поєднувалися запальність і довготерпіння, злопам’ятство й відхідливість, енергійність і апатичність, експансивність і стриманість, хитрість і простодушність. Вони легко піддавалися смутку й занепадницькому настрою, проте ненадовго, більше ж любили веселитися, вести безтурботне життя.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”