Словник Української Мови
Буква
1. Дієслово, що означає різкими, повторюваними ударами пробивати, видовбувати або руйнувати щось тверде (наприклад, долотом, ломом, свердлом).
2. Розмовне: набридати, докучати комусь постійними проханнями, зауваженнями або розмовами.
3. Грубе, вульгарне: займатися статевим актом.
4. Переносне, розмовне: робити щось повільно, недбало або з великими зусиллями; копіти.
Приклад 1:
— просто на руки скочила з галери його жінка Докія… Турецькі гармати покинули довбати галеру й узялися товкти головні козацькі човни, що вже допалися до орди. Турки загамселили вправно і по-хазяйськи, бо десятеро чайок піднялося на вибухах над Дніпром, змахнуло веслами попід хмарами, перевернулось і попадало разом з козаками догори дном.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
XIII Весну в місті несуть не ластівки, а бендюжники, що з благословення комгоспу починають довбати на вулицях злеглий сніг, вантажити його на санки й вивозити геть, де він може танути без шкоди для міського добробуту. Перш ніж з’являться ці предтечі тепла, жодна брунька на деревах бульварів не насмілюється набрякнути й розпуститись.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Приклад 3:
Але треба довбати: крапля довбає камiнь. Ще говорив.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”