1. Людина, яка має хист до дотепів, здатність до кмітливих, жартівливих висловлювань або дій; жартівник, кмітливець.
2. (заст.) Винахідливий, кмітливий майстер, ремісник; теж про того, хто вправно, майстерно щось робить.
дотепник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Один дотепник не лише розлого прокоментував власний роман, але й, додавши у примітках глосарій автонеологізмів та бібліографію цитованих авторів, оздобив книгу своїми перед- і післямовою, анотацією, бларбами, вигаданими ISBN та ББК, а на додачу власноруч змакетував обкладинку, де помістив нескромну біографічну довідку й відверту фотографію власного відображення в дзеркалі, зроблену придбаною на перший гонорар цифровою «мильницею». Яке вже тут альтер-его?
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
“Батечку, ми не боягузи, – вигукнув один дотепник, – ми європейці, ми плаваємо по всіх морях, а земля нам, озброєним, не страшна”. Йдучи кілька годин, знайшли шкіряний міх з хлібом і таку ж посудину з вином, наїлись і напились досхочу.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |