Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що заслуговує на щось, гідний чогось, вартий когось або чогось.
2. Який має позитивні якості, що викликають повагу; поважний, шановний.
3. Відповідний за своїми якостями, здібностями чи значенням певній особі, події чи обставинам; належний, гідний.
Приклад 1:
— мовив Іван Богун, козак достойний, хоробрий і правдивий. — І я там був.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Так, один із найвизначніших істориків раннього середньовіччя, англосаксонський чернець і літописець Беда Достойний вважав, що кінець світу настане в 1000 р. Цю дату проголошували й проповідники X ст., «коли чекання розв’язки, що мала наблизитись, почало набувати характеру соціального психозу» (Гуревич А. Я- Категории средневековой культуры. М., 1972, с.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Все, що люди створили в архітектурі, шедеври давні, сучасні й прийдешні, краса і вигода, храм, достойний людини… Тільки ваші нащадки… — Жане, твій борщ прохолоне… — Ах, вибачай. Соня… Ну, мій міноносце N 17, зав’язуй серветку… — Єсть!
— Коцюбинський Михайло, “Тіні забутих предків”