достоту

Приклад 1:
Якби тему мого невеличкого вик­ ладу трохи белетризувати, то вона могла би прозвучати як «Злет і падіння пана Ph», де під паном Ph слід розуміти добре відомий більшості з вас предмет, котрий своєю зовнішністю у найкращі свої хвилини нагадує палицю, жезл, стовбур, промінь, век­ тор, напрям,спис, нерозкри- тий ранковий тюльпан, раке- ту-носій, але найперше — кий, себто дрючок, а в гірші хвилини є чимось достоту жалюгідним, як, наприклад, підбитий птах. Повне його ім’я Фалос, і в пантеонах май­ же всіх цивілізацій минуло­ го він належить до найшано- ваніших ідолів.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Але незаперечним було, що Оксана Пилипівна на неї, Ірину, таки пахконула вогнем, і то не міняло справи, чи цей вогонь стосувався безпосередньо її, Ірини, аотжей її сукні, а чи це виявилася пише зовнішня форма порахунків зі світом, частку якого становила вона, Ірина, і до якого Оксана Пилипівна вже не мала доступу, і тому й такий спалах злости, — достоту так, як це сталося з її, Ірини, найліпшою, майже на півстоліття молодшою від Оксани Пилипівни, приятелькою, Любцею Ворочок? Адже поки Любця виглядала тоненькою й тендітною, Любця була як Любця, а як після того нещасливого кохання з Юрком, на котрого вона, Ірина, й не глянула б, стала грубнути, з кожним зайвим кілограмом сала в неї ніби вливалася отрута (чи ця отрута містилася в Любциній вдачі й раніше, дарма що вона, Ірина, цього справді доти не зауважила, і зайве сало пише пришвидшило вихід цієї отрути на поверхню?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Ще й як закохалася — вибухла наослiп, полетiла сторч головою, дзвенячи в просторi вiдьомським смiхом, пiдхоплена незримими самовладними нуртами, i бiль той не перепинив — а мав би, — так нi ж, вирубала в собi всi застережнi табло, що жахтiли червоними лампочками на межi перегрiву — достоту перед аварiєю на АЕС, — i тiльки вiршi, що негайно ввiмкнулися натомiсть i пiшли суцiльним, нерозчленованим потоком, пропускали недвозначнi сигнали небезпеки: в них нав’язливо проблимували — ад, i смерть, i недуга, “I жовте море днiв, i сизе море снiв В одбитих кольорах вмираючого неба, — I я iще пливу — а ти уже на днi, I страшно нам обом дивитися на себе”: “Значить, ти знала? — визвiрився вiн, свiнувши вовчими вогниками в очу, коли вона — втрачати було вже нiчого — зважилася дещо з того потоку прочитати йому вголос, — знала, що так буде?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”