1. Прислівник, що виражає почуття досади, роздратування або незадоволення через невдачу, неприємність або несподівану перешкоду; так, що викликає досаду.
2. (У значенні присудкового слова) Про стан, коли відчувається досада; прикро, шкода.
досадно
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— Не досадно ли вам, сударыня,— спросил Дроздик,— что без всякой вашей винности нападают? И не дивно ли ето?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— Бачу, батьку, — відізвався Шрам, — це б іщє байдуже, а досадно, матерi його ковінька, що несила нам їм назад відіслати гостинців: панянки наші, мабуть, що не теє, а от хіба товстопузиха чи не доплюне, та ще, може, от оця «баба»… — А спробуй-но зараз, — сказав сотник. Заметушився з підручним Шрам, навернув жерлами до греблі гармати, змірив метник добре і двигонув першим набоєм із «баби».
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”
Приклад 3:
Злякалась того, що Василь став з нею говорити, та ще так голосно; а тут ще й то, що Олена бачить, що вона з чужим парубком розговорює, а опiсля i смiятиметься їй; а що найбiльш те їй було страшно, i жалко, i нiби досадно, що Василь каже про когось другого, що її любить; а їй би хотiлось, щоб вiн сказав, що вiн сам її любить. От як злякалась, скочила з мiсця та й не може ступить; а Олена, знай, її кличе: “Та йди сюди, ось-осьде я”.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: прислівник () |