дорікати

Приклад 1:
), — однак тоді Міля й виду не показала, як то її поранило, а Тадзьо, одразу ж похопившися й намагаючися виправити те, що він дав такого хука, — того вечора, як на лихо, все змовилося проти нього, — ще гірше щось бовкнув про мінливість жіночої вдачі, хоч він і гадки не мав цим Мілі дорікати, — от просто язик узяв і пішов не в той бік, — від чого Міля вся стислася в кулак, унутрішньо відгородившися від Тадзя — він просто всім єством почув, як ляснули, підносячися вгору, залізні мости»- оскільки саме того нещасливого вечора Міля затялася, ніби він їй не пара і даремно вони пробули разом три роки, а Тадзьові ніяк не поталанило її запевнити, що зовсім не даремно, бож вони створені одне для одного, і він, Тадзьо, ніколи не буде щасливий з іншою, адже він збагнув це ще тоді, коли її вперше побачив у Софії Воротило, і це усвідомлення з того часу лише зміцнилося, і тільки незначні, справді мінімальні поверхові відмінності, яким вона, Міля, раптом почала надавати якогось незрозумілого йому, майже магічного значення (не інакше, як від надмірного споживання ярини), розштовхують їх у різні боки, алеж вона, Міля, мусить це зрозуміти й не відмежовуватися від нього, щоб та стежка, на яку вони спільно були ступили, не розсипалася під Тадзьовими ногами так, як розсипалася підлога українського католицького університету в Римі, коли на помах Безручкової правиці (бож під лівою пахвою Безручко стискав гуску, котра вже випростувала на півзалі молочне з металевими спалахами крило), угледів перед собою своє призначення. Тобто, що то його призначення, Тадзьо збагнув значно пізніше, а тоді він просто перед собою зауважив натовп, який з усіх боків сунув до амфітеатру викладової залі, хоча це мало місце серед глупої ночі, коли вже не вешталися ні студенти, ні відвідувачі-розвори з усіх кутків земної кулі, але, власне, коли Тадзьо постеріг перед собою витягнені вперед з безликої маси надлуснутими розтрубами хоботів роз’юшені писки, що репетували, домагаючися крови й помсти (якби людина так легко заряджувалася любов’ю замість ненависти!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”