Словник Української Мови
Буква
1. Наводити докази, аргументи або факти для підтвердження істинності якогось твердження, гіпотези, теорії або для обґрунтування своєї позиції.
2. (У логіці та математиці) Встановлювати істинність теореми, положення шляхом логічних міркувань на основі аксіом, раніше доведених теорем або перевірених фактів.
3. (Розм.) Своїми вчинками, поведінкою, ставленням підтверджувати наявність у себе якихось якостей, почуттів або намірів.
Приклад 1:
— Ні, коли на те пішло, то мусиш доказувати. — Ви ж ніколи цього не потребували, то й тепер хай так обійдеться.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— Нiчого менi доказувати, — нервово кинув лiнгвiст, — бо я тобi все одно не повiрю. Аглая знаком запитання застигла в гамаку: вона не чекала такої смiливостi вiд товариша Вовчика.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”