Значення
- (Техніка) –
Нижня поверхня, основа посудини, резервуара чи будь-якого заглиблення, що безпосередньо контактує з тим, що в ньому міститься.
- (Геологія) –
Тверда поверхня водойми (річки, озера, моря) або іншого природного чи штучного басейну, вкрита ґрунтом, мулом, піском тощо.
- (Література) –
Перен. Найнижчий, мінімальний рівень чогось, найгірший стан; крайній ступінь занепаду, деградації.
- (Соціологія) –
Перен. Соціальні прошарки суспільства, що перебувають на найнижчому щаблі, представники декласованих елементів.
- (Техніка) –
Техн. Нижня, часто горизонтальна частина або деталь конструкції, що слугує основою, опорою (наприклад, дно циліндра, дно снаряда).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. дена, р. дна, д. дну, з. дно, о. дном, м. дні, к. дно
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘дно’ походить від праслов’янського *dъno, що означало ‘низ’ або ‘основа’. Це слово споріднене з литовським ‘dugnas’ та латинським ‘fundus’ (що означає ‘дно’), а також з німецьким ‘Boden’ (земля, дно). Спочатку воно позначало нижню частину посудини або водойми, а згодом набуло ширшого значення — ‘основа’ чи ‘низ’ чогось. Існує також менш вірогідна гіпотеза, що пов’язує його з давньоруським словом ‘догна’ (рана, шрам), але більшість дослідників вважає походження слова ясним.