Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестливе від слова “дівка” або “дівчина”: дитина або підліток жіночої статі.
2. Молода дівчина, часто з відтінком пестощів або зневаги (залежно від контексту).
3. (переносно) Про молоду, недосвідчену або наївну жінку.
4. (у звертанні) Вживається як пестливе або фамильярне звертання до жінки, часто молодої.
Приклад 1:
Звісно, це був відгомін материних оцінок: сільська дівчинка-підліток самостійно на таке б не здобулася. Цікаво, що характеризує Ганю з позицій літературної класики: це така дівчина, в яку колись закохувалися поміщики.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Підтримує літературні спроби («дівчинка вона самобутня з великим літературним чуттям» (5: 31), але не перехвалює, а намагається аналізувати, відзначає, що пише вона «під перехресним впливом Тичини і Коцюбинського», «a la „Intermezzo“». Переконана, що доччина любов до літератури і потяг до літературної творчости «від Коцюбинської крови».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
(<< back) 16 Дівчинка-підліток (нім.). (<< back) 17 Забери відро (грецьк.).
--- Тютюнник Григорій, "Вир"