1. (істор., юр.) Належний дідичеві (власнику вотчини) за правом спадкового володіння; пов’язаний з дідизним правом.
2. (перен., книжн.) Який перейшов у спадок від предків; родовитний, родовідний.
дідизний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
А той Грива був старий, дідизний чоловік. Знав він пана сотника ще змалечку; випестив його на руках, вивчив і на коні їздить.
— Невідомий автор, “194 Vibrani Opovidannia Pantielieimon Kulish”
Частина мови: прикментик () |