Словник Української Мови
Буква
1. Батько чиєїсь матері або батька; чоловік у відношенні до своїх онуків та правнуків.
2. Старий, літній чоловік (також як звертання або у фамільярному вживанні).
3. У народних казках, легендах: персонаж, уособлення старого, мудрого чоловіка (наприклад, Дід Мороз, Дід-Всевід).
4. Перен. Досвідчений, ветеран якоїсь справи, професії (наприклад, дід у спорті, дід у цеху).
5. У військовому жаргоні — старослужбовець, який незабаром має звільнитися в запас.
Приклад 1:
Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Порозпускавши овець, хлопці вертали по домівках, а дід запирався у землянці до другого ранку. V Тайна-невтайна Добре Чіпці у діда підпасачем.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Ти, жовтенький пісок, Нагодуй моїх діток; І скупай, і сповий, І собою укрий!»[323] I Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”