1. У лінгвістиці — вказівна функція мовних одиниць (займенників, прислівників, дієслівних форм часу тощо), які визначають місце, час, учасників ситуації спілкування щодо самого мовця та моменту мовлення (наприклад: я, ти, тут, завтра, сьогодні).
2. У семіотиці та філософії мови — властивість знаків орієнтуватися на ситуацію спілкування, тобто вказувати на об’єкти, які можуть бути ідентифіковані лише в контексті конкретного мовленнєвого акту.