дей

1. Титул правителя в деяких мусульманських країнах, зокрема в Алжирі та Тунісі в історичний період до встановлення колоніального панування.

2. У переносному значенні — людина, яка поводиться владно, наче володар; деспот, самовладний керівник.

Приклади вживання

Приклад 1:
Дей — носій передових ідей». Що ж до улюблених Лукашевих анекдотів, надто ж єврейських, які я особливо люблю, переказаних з теплотою і автентичною інтонацією, їх і досі не забуваю, а заключну сентенцію одного з них частенько повторюю у відповідних житейських ситуаціях, яких не бракує.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Сам – пред­во­ди­тель; ро­дичі •- уряд­ни­ки справ­ник, суд­дя, підсуд­ки – все то зяті, ро­дичі зятів, племінни­ки… Як квоч­ка кур­чат зби­рає під кри­ла, так Ва­силь Се­ме­но­вич приб­рав до своїх лап цілий повіт… І все кру­гом мов­ча­ло, терпіло, слу­ха­ло й ро­би­ло на ко­ре­нас­тий рід панів Польських та все ниж­че, ниж­че на­ги­на­ло го­ло­ву пе­ред йо­го вла­ди­кою.,… XI Махамед Після смерті Ми­ро­на й Ма­ри­ни ли­ха до­ля, за­че­пив­ши край­ком слізьми змо­че­но­го кри­ла жит­тя Іва­но­ве та Мот­ри­не, май­ну­ла на інші ха­ти з більши­ми не­дос­та­ча­ми, злид­ня­ми – на кріпацькі ха­ти порізне­них лю­дей… Ко­зачі куб­ла об­гор­ну­ло ти­хе хлібо­робське щас­тя. Нас­та­ли ро­ки ко­хан­ня в полі та в ху­добі, скла­дан­ня вся­ко­го при­бут­ку, тяж­кої гос­по­дарської праці до­ма й на полі, та втіха дітка­ми, ко­го бла­гос­ло­вив гос­подь… Іван, ще ди­ти­ною нап­ря­мо­ва­ний по хлібо­робській] л До­розі, так її й дер­жав­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
Вiн, див­ля­чись тог­дi, ду­же ди­ву­вав­ся, що дiв­чи­на й мо­ло­денька, а ку­пує бо­рош­на ба­гацько; а як став роз­пи­ту­ва­ти лю­дей, так йо­му й роз­ка­за­ли, що у неї не­ма нi батька, нi ма­те­рi, а тiльки са­мий брат; що во­на ха­зяй­ка нев­си­пу­ща, са­ма й око­ло ко­ров, са­ма й у по­лi при ко­са­рях i при жен­цях, а зи­мою у вин­ни­цi са­ма дог­ля­да i се бо­рош­но оку­пує на вин­ни­цю. Брат її, хо­рун­жен­ко, хоч па­рень i мо­ло­дий, та не хо­че же­ни­тись, а ду­ма у чен­цi, бо як був не­дуж, так обi­щавсь: “Ко­ли, – ка­же, – ви­ду­жаю, то пi­ду у чен­цi, вiд­дав­ши сест­ру за­мiж”.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Частина мови: іменник (однина) |