1. Релігійна течія в католицизмі XVI–XVII століть, що наголошувала на внутрішньому, індивідуальному благочесті, моральному вдосконаленні та активній благодійності, часто в опозиції до офіційної церковної ієрархії та формалізму.
2. (У розширеному значенні) Надмірна, часто показна або фанатична релігійність, що виражається в строгому дотриманні обрядів та зовнішніх проявів віри.