десять

Приклад 1:
З Полтави часто приїздила дочка Короленка Софія Володимирівна, вдячна батькові за те, що він урятував під час війни частину полтавського меморіального музею Короленка (десять ящиків вдалося вивезти в нашому багатостраждальному вагончику). Частими гостями музею були художники Василь Касіян і Антін Середа.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
У мене виявилося саме таке, я побачив її спалах, вона всміхнулась, я все зрозумів, стало до дідька зимно у грудях, залишалося ще з десять кроків, не цілих сто марок у портмоне, які я мав при собі, аж ніяк не Гарантували нашу домовленість, за п’ять кроків до неї я почув «hallo, kommst du mit?»1, ще два кроки я мовчав нарешті видихнув просто у неї «ja, ich komme mit, Liebling, wieviel?»2, вона не відповіла «wieviel», крутнулася на своїх садомазопідборах, узяла мене за руку і підвела до брами. Отже, була все-таки місцевою, зі Швабінґа, браму відчинила ключем, задля special effect’y видобутим із того запаморочливого декольте, і так ми 1 Привіт, підеш ЗІ МНОЮ?
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
— За десять кар єгипетських!» А ще через хвилину доповнив: «І за десять міст пале­ стинських». Коли число десять було належним чином пошановано, а келихи осушено, постановив я вдатися до музики і, повер­ нувши собі лютню, підібрав на ній спершу «Duolsi la vita», а тоді — без будь-яких переходів — «Ecco la primavera»2, однак лютня якогось біса перестала мене слухатися, можливо тому, що робилося чимраз холодніше і в мене задубіли пальці, до того ж я переплутав слова.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”