1. Метод мислення, при якому нове знання виводиться з уже відомих загальних положень (законів, принципів) шляхом логічних умовиводів; логічний висновок від загального до часткового.
2. У логіці — форма міркування, що гарантує істинність висновку за умови істинності посилок; процес отримання часткових наслідків із загальних принципів.
3. У філософії та теорії пізнання — спосіб теоретичного дослідження, протилежний індукції, що полягає у застосуванні загальних наукових положень до аналізу конкретних явищ і процесів.