Словник Української
1. Стан, коли когось або щось перестають пам’ятати, згадувати; повна втрата пам’яті про когось, щось або непам’ятність.
2. У літературі та філософії — символічний простір небуття, непам’яті, куди відходять померлі або минулі події; часто ототожнюється з небуттям.
3. (У переносному значенні) Стан повного душевного спокою, відчуття відірваності від турбот, коли забуваються навколишні події.
1. (у прямому значенні) Те, що залишилося після чиєїсь смерті; спадщина, надбання (часто маються на увазі духовні, культурні чи історичні цінності).
2. (у переносному значенні) Явище, факт, пам’ятка минулого, що збереглася до наших днів і має історичну, культурну чи наукову цінність.
1. Ставати забудованим, займатися будівлями, спорудами (про територію, ділянку).
2. Забудовувати свою ділянку, будувати на ній щось (про власника землі).
Забудовувати — споруджувати будівлі, споруди на вільній ділянці землі, перетворюючи її на місце для житла, промисловості або іншої діяльності.
Забудовувати — займати, заповнювати вільний простір будівлями, спорудами або іншими об’єктами, часто щільно, без системного планування.
Забудовувати (переносно) — наповнювати щільним вмістом, захаращувати, робити перевантаженим (наприклад, забудовувати текст деталями, забудовувати розклад справами).
1. Процес створення забудови; спорудження будівель на вільній ділянці території, що часто призводить до втрати зелених зон або сільськогосподарських угідь.
2. У містобудуванні та землекористуванні — інтенсивне будівництво, освоєння нових ділянок під житлову, промислову чи комерційну забудову, часто без належного планування інфраструктури.
3. (У переносному значенні) Надмірне заповнення простору, тексту чи уваги об’єктами, деталями або інформацією, що ускладнює сприйняття.
1. (Про місцевість, ділянку) Такий, що має щільну міську забудову; зайнятий житловими, громадськими чи промисловими спорудами.
2. (Про територію) Який має встановлені межі забудови або призначений для неї згідно з планувальною документацією.
1. Який належить до забуття, пов’язаний із забуттям; такий, що забувається або має бути забутим.
2. Який сприяє забуттю, викликає забуття (наприклад, про занепокоєння, турботи).
3. Застарілий, старовинний, такий, що вийшов з ужитку, звичаю; забутий.
1. Який належить до забутої, давньої доби; старовинний, давній.
2. Який забутий, непам’ятний; такий, що вийшов з ужитку, звичаю.
Властивість за значенням забутливий; схильність швидко забувати, непам’ятливість.
1. Такий, що схильний забувати, має слабку пам’ять; непам’ятливий.
2. Який виражає забуття, свідчить про нього; сповнений забуття.