Словник Української
1. (у хімії) стосовний до орцину — барвника, що виділяється з лишайників роду Roccella та інших, застосовуваного в мікроскопії та як хімічний реагент.
2. (у біохімії, мікробіології) властивий орцину, отриманий з орцину або за його участю (наприклад, орциновий метод фарбування).
1. Зменшувально-пестлива форма від іменника “ор” у значенні орач, той, хто оре землю.
2. Рідкісне прізвисько або неофіційна назва, що може стосуватися людини, пов’язаної з оранкою, або використовуватися в переносному сенсі.
1. Прикметник до слова “орчик” (рідкісна назва горіха ліщини звичайної), що стосується цієї рослини або її плодів.
2. Уживається у складі ботанічної назви “орчиковий довгоносик” (Cleopomiarus graminis) — вид жука-довгоносика, шкідника горіхоплідних культур.
1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентром трикутника; такий, що має спільний ортоцентр.
2. (геометрія) Про трикутник: такий, у якого ортоцентр (точка перетину висот) збігається з однією з вершин.
1. Властивість геометричної фігури, зокрема тетраедра, при якій всі висоти перетинаються в одній точці (ортоцентрі).
2. У ширшому розумінні — властивість системи прямих або відрізків у просторі бути перпендикулярними до відповідних елементів (наприклад, граней) і перетинатися в єдиній точці.
1. Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою перетину прямих, що проходять через вершини трикутника та його ортоцентр паралельно відповідним сторонам трикутника, утвореного серединами сторін даного трикутника (медіального трикутника).
2. Властивий ортоцентроїду або стосовний до нього.
1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою, що є центроїдом (точкою перетину медіан) ортоцентричного трикутника (трикутника, вершинами якого є основи висот даного трикутника).
1. В антропології — нормальна, середня за висотою форма голови людини, коли черепний показник (співвідношення ширини голови до довжини) становить від 75,0 до 79,9%.
2. У медицині — нормальна, пропорційна будова черепа, що відрізняється від патологічних форм (наприклад, долихоцефалії чи брахіцефалії).
1. Власна назва німецького міста в землі Бранденбург, відомого з XIII століття, адміністративного центру району Верхній Шпревальд-Лаузіц.
2. (геол., ґрунтознавство) Щільний прошарок у підзолистих ґрунтах, зцементований залізистими, марганцевими або гумусовими сполуками, що утворюється в процесі підзолоутворення; залізистий ортштейн.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (заст., діал.) Загальна назва знарядь, інструментів або пристроїв для виконання певної роботи; знаряддя, приладдя, снасть.