Словник Української
1. Процес створення осередків (невеликих організаційних груп, центрів діяльності) у різних сферах суспільного життя, зокрема в політичній, культурній або громадській роботі.
2. У статистиці та математиці — те саме, що усереднення; знаходження середнього значення, приведення до середньої величини.
1. Робити осередком, центром чогось; зосереджувати в одному місці або навколо однієї ідеї, особи тощо.
2. (у математиці, статистиці) Знаходити середнє значення; обчислювати середню величину.
1. (про явища, процеси) Зосереджуватися, накопичуватися в певному місці, точці або навколо певного центру; набувати вираженого центру.
2. (перен., про увагу, думки, почуття) Ставати зосередженим на чомусь одному, спрямовуватися на конкретний об’єкт або мету.
Процес перетворення на осередняка — представника середнього класу, набуття характерних для нього соціальних, економічних та культурних ознак.
Історичний процес формування класу дрібних власників (середньої буржуазії) в Україні в другій половині XIX — на початку XX століття.
1. Центральна, найважливіша частина чого-небудь; ядро, серцевина.
2. Група людей, організація, утворена для спільної діяльності (часто громадської, політичної, наукової тощо); штаб-квартира, центр діяльності такої організації.
3. Місце, де зосереджено, скупчено щось (наприклад, інфекцію, вогнище запалення, загрозу).
4. У біології: невелика група рослин або тварин одного виду, що зосереджена на певній території.
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “осередок”: невеликий осередок, центр чи ядро чогось.
2. (у біології) Зменшувальна форма до “осередок”: невелика ділянка в тканині організму, що відрізняється будовою або функцією (наприклад, осередочок запалення).
3. (переносно) Невелика група людей, об’єднана спільною діяльністю або інтересами; маленький гурток, товариство.
1. Уживається в значенні “серед, посеред, у середині” для позначення розташування в центрі чогось або серед когось.
2. У значенні “серед, поміж” для вказівки на перебування в оточенні когось або чогось, часто з відтінком спільної дії або стану.
1. (у геометрії, техніці) такий, що має вісь симетрії; симетричний відносно осі.
2. (у фізиці) такий, властивості якого однакові в усіх напрямках, що відходять від центральної осі.
1. Властивість геометричної фігури, тіла або структури, яка полягає в симетрії відносно певної прямої лінії (осі), тобто така, що при повороті навколо цієї осі на будь-який кут фігура суміщається сама з собою.
2. У фізиці та техніці — властивість поля, розподілу маси, навантаження тощо, що має однакові характеристики в усіх точках, рівновіддалених від заданої осі, і не залежить від азимутального кута навколо неї.
1. Рід риб родини осетрових, що мешкають у басейнах Чорного, Азовського, Каспійського морів та деяких річках Північної Європи, мають витягнуте тіло, кісткові пластинки вздовж тулуба та цінну чорну ікру (наприклад, російський осетер, шип).
2. Представник цього роду риб; осетер.
3. Заст. Міра довжини, що дорівнює відстані між кінцями розставлених великого та середнього пальця (близько 18-20 см).