Категорія: О

1. Робітник, який працює на офсетній друкарській машині або спеціаліст з офсетного друку.

2. Розмовна назва військовослужбовця, який проходить службу в підрозділах, що ведуть вогонь з артилерійських систем (гаубиць, мінометів) по непрямій наводці, зазвичай з закритих позицій, за координатами, отриманими від коригувальників (від англ. offset — «зміщення», «непрямий»).

Запальне захворювання ока, що характеризується запаленням його зовнішніх оболонок, часто викликане інфекцією, травмою або впливом шкідливих фізичних чи хімічних факторів (наприклад, снігова офтальмія).

Офтальмогельмінтоз — захворювання очей, спричинене паразитичними черв’яками (гельмінтами), які локалізуються в різних структурах зорового апарату.

Метод дослідження кровообігу в очних судинах (центральній артерії сітківки та офтальмічній артерії) шляхом реєстрації та аналізу тиску в них за допомогою спеціального приладу — офтальмодинамографа.

Медичний прилад для вимірювання тиску в очних артеріях (артеріальний тиск у судинах сітківки) шляхом поступового збільшення натиску на очне яблуко до моменту пульсації центральної артерії сітківки, що спостерігається через офтальмоскоп.

Метод вимірювання артеріального тиску в центральній артерії сітківки ока за допомогою спеціального приладу — офтальмодинамометра, що здійснюється шляхом дозованого тиску на очне яблуко.

Офтальмокоагулятор — медичний пристрій для коагуляції (згортання, припікання) тканин у хірургії ока, що використовує лазерне, світлове або теплове випромінювання для лікування захворювань сітківки, усунення розривів сітківки або зупинки кровотечі під час офтальмологічних операцій.

Офтальмокоагуляція — хірургічна операція в офтальмології, що полягає в припіканні (коагуляції) тканин ока за допомогою лазера або електричного струму високої частоти з метою лікування або профілактики захворювань (наприклад, відшарування сітківки, діабетичної ретинопатії, розривів сітківки).

Лікар-спеціаліст, який діагностує та лікує захворювання очей, а також займається профілактикою порушень зору.

1. (історичне) У давньоруському та українському фортифікаційному будівництві — зовнішній додатковий захист біля воріт міста, замку або монастиря у вигляді стіни, що утворює з основною стіною вузький прохід або замкнутий простір для кращого захисту входу.

2. (історичне) У давньоруській архітектурі — прибудова, притвор, сіни або галерея біля церкви або іншої споруди.

3. (переносне значення, застаріле) Те, що охоплює, оточує; обійми, обхват.