Словник Української
1. Властивість за значенням прикметника “остійний”; здатність залишатися незмінним, стійким, міцним, непохитним.
2. (у техніці, фізиці) Здатність тіла, системи чи пристрою зберігати стан рівноваги або руху під дією зовнішніх сил; стійкість.
3. (переносно) Незмінність, твердість у переконаннях, поглядах, почуттях; стійкість характеру.
Прислівник, що вживається для вказівки на причину, підставу або обставину, яка пояснює попереднє висловлювання; відповідає значенням “оскільки”, “тому що”, “бо”.
Застаріла форма, що вказує на міру, ступінь або кількість; відповідає значенням “настільки”, “до такої міри”.
1. Стосунний до Ост-Індії, що належить до неї або пов’язаний з нею.
2. Стосунний до Британської Ост-Індської компанії, її діяльності або володінь.
3. Стосунний до регіону Південно-Східної Азії, що включає Індію та прилеглі острови.
Остіола — у ботаніці: невеликий отвір або пористе вічко на вершині плодового тіла у деяких грибів-гастероміцетів (наприклад, у печериць), призначений для висипання спор.
Остіола — у мікології: отвір у перидії (оболонці) плодового тіла слизовиків або плодового тіла грибів-пірноміцетів, через який вивільняються спори.
Остіола — у зоології (рідко): аналогічний отвір для виходу репродуктивних або захисних утворень у деяких безхребетних тварин.
Остіолум — власна назва села в Україні, що існувала в античну добу; за даними дослідників, могло розташовуватися на території сучасного села Чортомлик поблизу Нікополя Дніпропетровської області.
Остіолум — власна назва давньогрецького торгового посту (емпорію) на західному узбережжі Криму, поблизу сучасного смт Чорноморське; відоме з праць античних авторів (Арріана, Птолемея).
1. (у біології, зоології) Який має остіолу — отвір або пористе віконце у плодовому тілі деяких грибів (пецицієвих) або у спорангіях мохів, через яке висипаються спори.
2. (у ботаніці) Стосований до остіолу — покривчика, що закриває отвір (устьце) коробочки мохів.
1. (розм.) Викликати сильне роздратування, обурення або огиду у когось; довести когось до стану крайнього невдоволення своїми діями, вчинками, поведінкою.
2. (перен., розм.) Набриднути, наскучити комусь через надмірну нав’язливість або тривалість.
Який став остобісілим, тобто набув ознак, властивостей, характерних для персонажа творів Остапа Вишні (справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко), зокрема його гумору, сатиричної манери, стилю або тематики.
Остобісіти — дієслово, що означає втратити розум, стати божевільним, ненормальним; також вживається для позначення стану сильного здивування або розгубленості.
1. (розм.) Набриднути, остогиднути комусь через надмірну присутність, нав’язливість або одноманітність.
2. (розм.) Втомитися від когось або чогось, відчути сильне роздратування або пресит.