Словник Української
1. Хижий ссавець родини котових (Leopardus pardalis), що мешкає в лісах Центральної та Південної Америки, має плямисту, нагадувальну леопарда, забарвлення хутра.
2. Дороге хутро зі шкури цієї тварини, що використовується в галузі розкішного одягу та аксесуарів.
Оцель — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Богородчанському районі.
1. Стосовний до охотника (мисливця), призначений для полювання або пов’язаний з ним.
2. Характерний для поведінки, звичок чи навичок мисливця.
3. Належний до мисливського господарства, угідь чи об’єднання мисливців.
1. Жінка або дівчина, яка займається мисливством, добуванням диких звірів і птахів.
2. Жінка або дівчина, яка дуже любить, полюбляє щось робити або мати щось, захоплюється чимось (переносне значення).
3. (заст.) Жінка або дівчина, яка прагне до чогось, домагається чогось, охоча до чогось.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
2. Власна назва села в Україні, розташованого в Чернівецькій області.
Власна назва української народної пісні ліричного, часто жартівливого або сатиричного змісту, що традиційно починається або містить у приспіві вигук “ох-ох-ох”.
Назва концертної або сценічної програми, створеної на фольклорній основі або стилізованої під український народний мелос, що використовує або згадує цей пісенний мотив.
Переносно — символічне позначення української народної пісенної традиції, автентичного фольклору або характерної для нього емоційної тональності (сум, жарт, іронія).
Власна назва українського народного тричастого танцю-гри зі співом, поширеного на Полтавщині, у якому учасники, тримаючись за руки й утворюючи коло, рухаються після кожного куплету в різні боки з вигуком «охо-хо-хо!».
Назва музичної п’єси або танцю, написаного у ритмі та характері однойменної народної гри.
1. (про дію) З бажанням, із задоволенням, без примусу.
2. (у ролі прислівника) Легко, без вагань, із готовністю.
1. (історичний термін) Який стосується кінноти, сформованої з добровольців, що надавали власних коней для військової служби, зокрема у Війську Запорозькому та козацьких формуваннях.
2. (власна назва) Який стосується Охочекомонного полку — конкретного військового підрозділу козацької доби, укомплектованого за принципом, описаним у першому значенні.
Охочекомонник — історичний термін, яким у Гетьманщині XVII–XVIII століть називали козака, що виконував військову службу у війську гетьмана на власному коні та з власною зброєю, на відміну від козаків, утримуваних за державний кошт.
Охочекомонник — у ширшому значенні: доброволець, який йде на війну або в похід на власному коні.