Категорія: Л

1. Жіноче особове ім’я слов’янського походження, утворене від основ “люб-” (любов) та “-мила” (мила, дорога).

1. Чоловіче особове ім’я слов’янського походження, утворене шляхом з’єднання основ *люб- (від “любов”, “любити”) та *-мир (від “мир”, “спокій”, “світ”), що може тлумачитися як “той, хто любить мир” або “улюбленець миру”.

2. Назва кількох населених пунктів в Україні, зокрема села у Львівській області.

3. Історична назва міста Любомль у Волинській області, що вживалася в давніх літописах.

1. Жіноче особове ім’я слов’янського походження, утворене шляхом з’єднання основ слів «любов» та «мир» («світ», «лад»).

2. Рідкісна назва рослини (звичайно квітково-декоративної), що символізує гармонію та красу.

По батькові жінки, утворене від чоловічого імені Любомир (наприклад: Олена Любомирівна).

Патронімічне прізвище або по батькові, утворене від чоловічого імені Любомир, що вказує на належність до сина Любомира.

Історичне прізвище, що може походити від представників давньої руської знаті (наприклад, князівської династії), де “Любомир” було іменем родоначальника або видатного предка.

Форма по батькові, що вживається в українській мові для позначення сина людини на ім’я Любомир (наприклад, “Олександр Любомирович”).

1. Любомисл — чоловіче ім’я слов’янського походження, утворене від основ “люб-” (любити) та “-мисл” (мислити, думати); історична власна назва, яка вживалася в давній українській антропонімії.

2. Любомисл — рідкісне іменникове прізвище українського походження, що походить від однойменного давнього імені.

Любомислівна — жіночий рід від власної назви “Любомислівний”, що стосується філософської школи або напряму “Любомислівні” (від “любомисліє” — філософія), заснованого Григорієм Савичем Сковородою та пов’язаного з його учнями-послідовниками, які розвивали ідеї моральної філософії, самопізнання та внутрішньої духовності.

Любомислович — українське прізвище, що походить від давнього слов’янського імені Любомисл (від основ «люб-» і «-мисл»).

Любомислович — історичне прізвище-прозвище, яке вживалося в українській антропонімії як патронімічне ім’я (наприклад, син Любомисла).