Словник Української
1. Фахівець, який займається облицюванням (облицьовуванням) поверхонь будівельних конструкцій декоративними матеріалами (плиткою, каменем, панелями тощо).
2. Робітник, що виконує оздоблювальні роботи з облицювання фасадів або внутрішніх стін.
3. Інструмент або пристрій, що використовується для облицьовування поверхонь.
1. Жінка, яка займається лицюванням (облицюванням) поверхонь, тобто покриттям стін, фасадів, печей тощо декоративними матеріалами (плиткою, кахлем, цеглою, каменем).
2. Машина, механізм або спеціальний верстат для нанесення захисного або декоративного покриття (лицювання) на вироби, наприклад, для облицювання плиткою, шпоном тощо.
1. Технічний термін у будівництві та виробництві, що означає покриття поверхні (стіни, меблів, деталі) тонким шаром декоративного матеріалу (каменю, кераміки, дерева, шпону, плитки) для надання їй естетичного вигляду, гладкості або захисту.
2. Процес або результат облицювання, облицьовування; оздоблення фасаду або іншої конструкції.
3. У переносному значенні — зовнішня, часто показна сторона чого-небудь; те, що виставляється напоказ для створення певного враження.
1. Обробляти лицьову сторону чого-небудь, покривати облицювальним матеріалом (каменем, плиткою, штукатуркою тощо) фасад будівлі, поверхню стіни, колони для надання їм певного вигляду, міцності чи захисту.
2. Перен., заст. Надавати чому-небудь зовнішньо привабливого, пристойного вигляду, маскувати справжній стан речей; оздоблювати, прикрашати.
1. (у будівництві) покривати лицьову сторону стіни, фасаду будівлі або іншої конструкції облицювальним матеріалом (плиткою, каменем, цеглою тощо) для надання їй естетичного вигляду, захисту або поліпшення якостей.
2. (переносно) надавати чому-небудь зовнішньо привабливого, респектабельного вигляду, часто маскуючи справжній стан речей; прикрашати, маскувати сутність.
1. Діалетальна назва процесу виготовлення дерев’яних посудин (переважно діжок) шляхом збирання окремих дощок-клепок за допомогою дерев’яних або металевих обручів.
2. Рідкісна назва професії або заняття майстра, який виготовляє дерев’яні бондарні вироби (діжки, кадки, цебри).
Лицятися — діалетне, застосування обмежене переважно західними регіонами України. Має значення: дивитися, вдивлятися, пильно розглядати когось або щось, часто з виразом здивування, допиту або несхвалення.
Лицятися — у деяких говірках може вживатися у значенні: зустрічатися, стикатися з кимось або чимось.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
2. (діал.) Термін, що позначає шкіряний чохол, футляр або окремий шматок шкіри, часто використовуваний у кравецькій, шевській справі або для обгортання, захисту предметів.
1. (діал.) Фізичний біль, страждання, хвороба; ломота.
2. (діал.) Душевний біль, смуток, журба, туга.
3. (діал., заст.) Лиха година, біда, нещастя, лихо.
1. У середньовічній Європі — феодал, озброєний вершник, що належав до військово-лицарського стану; звичайно васал верховного сюзерена (короля, князя), який ніс військову службу та дотримувався особливого етичного кодексу честі.
2. Переносно — благородна, великодушна, відважна людина, яка безкорисливо бореться за високі ідеали, захищає слабких або відстоює справедливість; вірний прихильник чи захисник когось або чогось.
3. У деяких державах (наприклад, у Великій Британії, Польщі) — почесний дворянський титул або лицарське звання, що надається монархом за особливі заслуги (наприклад, лицар ордена).
4. У царстві тварин — вид комах, звичайна назва деяких видів саранових або коникових.