Словник Української
1. Родовий відмінок множини від слова “жерці” — осіб, які здійснюють релігійні обряди та служіння божеству в язичницьких культах; священнослужителів.
2. Частина власної назви “Жерців” — села в Україні (наприклад, у Львівській чи Івано-Франківській областях) у формі родового відмінка множини (наприклад, “мешканці Жерців”).
1. (мистецтво) Стилізоване зображення людського обличчя у вигляді сонячного диска з променями, що використовувалося як художній мотив у давньоруському декоративному мистецтві, переважно в архітектурі та книжковій орнаментиці.
2. (історія, релігія) У давніх слов’ян — ритуальна маска або ідол, що символізував божество сонця або вогню, використовувався в обрядах.
1. (про рослину) Така, що її можна вживати в їжу сирою, без термічної обробки; сироїдний, салатний.
2. (про тварину) Така, що харчується сирим м’ясом або рибою; хижацька.
1. (діал.) Те саме, що жеручи — дієприкметник минулого часу від дієслова “жерти” у значенні “їсти, пожирати”.
2. (у спеціальному контексті) Може вживатися як власна назва або термін, що позначає об’єкт або суб’єкт, який споживає, поглинає щось (наприклад, у міфології, техніці, екології).
1. Водяна рослина родини хрестоцвітих з довгим порожнистим стеблом, перистими листками та дрібними білими квітками, що росте на берегах водойм; водяний хрін (Nasturtium officinale).
2. Народна назва кількох видів рослин родини хрестоцвітих з гірким соком, зокрема жерухи звичайної (Cardamine pratensis) та жерухи лучної (Rorippa amphibia).
1. Рідкісна діалектна назва рослини з родини айстрових, відомої як кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), що має жовті квіти та м’ясисте коріння; використовується в народній медицині та як їжа (наприклад, для салатів).
2. У деяких регіонах — народна назва інших дикорослих трав’янистих рослин з жовтими суцвіттями, здатних до вегетативного розмноження або що розглядаються як бур’ян.
1. Рідкісне прізвище українського походження, що, ймовірно, утворене від діалектного дієслова “жеру” (їм) або пов’язане з поняттям “жерти” (їсти, пожирати).
2. У місцевих говірках може вживатися як прізвисько людини, яка багато їсть, ненажерливого характеру.
Властивість або якість бути жертовним; готовність віддавати свої сили, кошти, інтереси або навіть життя заради інших людей, ідеї або справи.
Дія або поведінка, що є проявом такої готовності; самовідданий, зневажливий до особистих вигод вчинок.
1. У спосіб, властивий жертві; з готовністю віддати себе, свої сили, життя заради когось або чогось; самовіддано, з самопожертвою.
2. (Переносно) Дуже щиро, з великою віддачею, з повним зануренням у справу.
1. Висока кам’яна споруда, стіл або інше пристосування для принесення жертв богам у язичницьких релігіях; вівтар.
2. У християнстві — вівтар, престол у храмі, а також символічно місце або дія самопожертви.
3. Переносно — будь-яке місце, де відбувається страждання, загибель людей або принесення чогось у жертву.