Словник Української
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “жарти” — невеликі, легкі, часто доброзичливі жарти або веселі, ігрові висловлювання.
2. (уживається переважно у множині) Назва популярного українського гурту, заснованого у 2005 році, що виконує пісні в жанрі поп-фольк, фолк-рок та етно-електроника.
1. Рослинна попелиця родини справжніх попелиць, що паразитує на плодових деревах, зокрема на яблунях та грушах (наукова назва: Eriosoma lanigerum).
2. Рід комах родини попелиць, до якого належить вищезгаданий вид.
1. Той, хто любить жартувати, схильний до жартів; веселун, потішник.
2. Рід птахів родини тиранових (Megarynchus pitangua), поширених у тропічних лісах Америки; інша назва — білогорлий тиран.
1. (рідко) Взаємодіяти з кимось у жартівливій, несерйозній формі; жартувати один з одним.
2. (діал.) Гратися, бавитися, розважатися (переважно про дітей або тварин).
1. Говорити або робити щось з метою викликати сміх, розважити; пустувати, бавитися.
2. Поводитися несерйозно, легковажно ставитися до чогось; не говорити насправді.
3. Дозволяти собі вільні, грайливі висловлювання або дії (часто фліртувального характеру).
1. Дія за значенням дієслова “жартувати”; обмін жартами, веселі, дотепні розмови з метою викликати посмішку, сміх.
2. Легке, несерйозне ставлення до чого-небудь; пустотливі вчинки, забава.
Не всерйоз, з гумористичним наміром, для сміху або розваги, без серйозних намірів.
1. (вживається переважно у значенні прислівника) Легко, без серйозних намірів, не наважуючись на щось справжнє; для сміху, не навпаки.
2. (заст., рідк.) Те саме, що жарт; дотепна, смішна вигадка, весела розмова або дія, що викликає посмішку.
1. У жартівливий спосіб, несерйозно, з наміром викликати посмішку або веселість.
2. У значенні жартівливої назви, прізвиська тощо; неофіційно, не як власна назва.
Властивість за значенням прикметника “жартливий”; схильність до жартів, дощок, веселощів; жартівливість.