Категорія: Г

1. (у християнській релігійній практиці) феномен, що полягає в спонтанному вимовлянні незрозумілих звуків або слів під час молитви, який інтерпретується віруючими як особлива форма спілкування з Богом або говоріння мовою ангельською.

2. (у лінгвістиці та психології) беззмістовне, часто незв’язне потокове говоріння, що може виникати в стані екстазу, трансу або при певних психічних розладах.

Глосодинія — захворювання слизової оболонки язика, що характеризується відчуттям печіння, поколювання, болю без видимих змін його поверхні або на тлі незначних функціональних порушень.

1. Розділ лексикографії, що займається складанням глосаріїв — словників, які пояснюють маловживані, застарілі або спеціальні слова та вирази певного тексту, мови чи галузі знань.

2. Сукупність глосаріїв, створених у певний період або в певній культурній традиції.

3. Історична дисципліна, що вивчає стародавні та середньовічні глосарії як джерело для філологічних, лінгвістичних та історичних досліджень.

1. (лінгв.) Ряд приміток, коментарів або перекладів на полях чи між рядками давнього рукопису, особливо в середньовічних латинських та грецьких текстах, що пояснюють або доповнюють основний зміст.

2. (істор.) Переважно в множині (глосити): збірка таких приміток, що становить окремий філологічний твір або джерело для вивчення мови та тлумачення тексту.

Глосик — власна назва короткого словника або переліку пояснень до тексту, що містить тлумачення незрозумілих слів, термінів або виразів, часто розміщений у виданні як додаток або на полях.

Глосик — власна назва невеликого довідкового видання або розділу, що містить алфавітний перелік спеціальних термінів певної галузі знань з їх коротким поясненням (наприклад, глосик лінгвістичних термінів).

Глосемографія — розділ мовознавства, що вивчає принципи, методи та практику складання глосаріїв (спеціалізованих словників), словникових статей та лексикографічної обробки термінології.

Глосемографія — практична діяльність із створення глосаріїв, зокрема в галузі термінографії, що включає виявлення, відбір, опис та систематизацію термінів певної предметної області.

Глосематика — лінгвістична теорія, розроблена данськими вчеными (головним чином Л. Єльмслевом), що розглядає мову як систему суто формальних відношень між елементами, незалежних від їхньої фізичної (звукової) реалізації та позамовного змісту.

Глосематика — напрям у структурній лінгвістиці, що ставить за мету вивчення внутрішньої структури мови як мережі взаємозалежних елементів (глосем), що утворюються на перетині двох осей: парадигматики (відношення вибору) та синтагматики (відношення поєднання).

Глосемантика — розділ семіотики, що вивчає значення мовних знаків (глосем) та їхні взаємозв’язки в рамках мовної системи.

1. У структурній лінгвістиці — мінімальна, неподільна одиниця плану змісту (значення) в мові, яка не має самостійного звукового вираження, але виявляється у відношеннях між елементами мовної системи.

2. У глоттохронології — мовна одиниця (найчастіше корінь слова з основним значенням), що використовується для встановлення ступеня спорідненості мов та приблизного визначення часу їх розходження.

1. Середньовічні коментатори та тлумачі римського права (XI–XIII ст.), які аналізували й пояснювали тексти «Корпусу цивільного права» Юстиніана, роблячи на полях рукописів короткі зауваження (глоси).

2. У ширшому значенні — автори коментарів, тлумачі складних текстів (особливо юридичних або літературних), які надають пояснення окремих слів або фрагментів.